ЮНЕСКО  (UNESCO) — Організація Об’єднаних Націй в питаннях освіти, науки і культури (United OrgNations Educational, Scientific and Cultural anization). Є міжнародною міжурядовою організацією, спеціалізованою установою ООН. Офіційно існує з 4 листопада 1946 року, коли набрав чинності (після ратифікації двадцятьма країнами) її Статут, підписаний 16 листопада 1945 р. представниками 44 держав на установчій конференції у Лондоні.

З 12 травня 1954 року Україна є членом ЮНЕСКО.

Як зазначає Міністерство Закордонних Справ на своєму офіційному сайті, за час співпраці з Організацією наша країна виступала ініціатором багатьох міжнародних програм та проектів. Наприклад, українська ініціатива щодо використання засобів масової інформації з метою зміцнення миру, недопущення пропаганди війни, насильства і ненависті між народами дала поштовх до розробки і прийняття у 1978 році Декларації про раси і расові забобони.

На 27-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (1993 р.) Україна виступила з ініціативою розробки «Програми культури миру». Ця ініціатива лягла в основу переорієнтації діяльності ЮНЕСКО в напрямку зміцнення її етичної місії та ролі у формуванні психології культури миру, клімату довіри і толерантності.

В ході 29-ї сесії Генконференції Україна ініціювала звернення до ООН з метою відзначення Міжнародного року захисту, збереження та відродження культурної спадщини. За період членства в ЮНЕСКО Україна чотири рази обиралася до керівного органу Організації – Виконавчої ради.

В умовах російської агресії проти України та незаконної окупації РФ Кримського півострова одним з пріоритетів України в ЮНЕСКО є забезпечення ефективного моніторингу з боку Організації ситуації в Криму у сфері компетенції ЮНЕСКО. За ініціативи української делегації Виконавча Рада постійно розглядає це питання та ухвалює рішення «Моніторинг ситуації в Автономній Республіці Крим (АРК, Україна)», в яких підтверджується територіальна цілісність України та визнається негативний вплив окупації Росією АРК на ситуацію на півострові у сфері компетенції ЮНЕСКО.

Із завоюванням Україною незалежності особливо гостро постало питання збереження пам’ятників національної історії та культури. Кожна епоха залишає у спадщину якусь пам’ятку, що зберігає в собі згадку про певну визначну подію, що, можливо, докорінно змінила життя держави, про певну визначну постать, що так чи інакше вплинула на становлення й розвиток країни.

Українська історико-культурна спадщина величезна, і формувалась вона протягом багатьох століть. На території України збереглись сліди декількох культурно-історичних епох.

Український комітет Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS), є дорадчим органом ЮНЕСКО, та разом із Міністерством культури України та Національною комісією ЮНЕСКО вирішує, зокрема, які об’єкти номінувати до Списку Світової спадщини. Враховуючи багатогранність культурного та природного багатства України, здійснюється активна робота щодо збільшення представленості визначних українських пам’яток у Списку Світової спадщини.

Наразі до Списку входять сім українських культурно-архітектурних та природних перлин, а саме:

Київ. Києво-Печерська Лавра

Розташування: Київ.

Час створення: 1051 р.

Рік внесення до списку: 1990 (незначні зміни 2005 р.).

Собор святої Софії — Софія Київська або Софійський собор — християнський собор в центрі Києва, пам’ятка української архітектури та монументального живопису другого десятиріччя 11 ст., одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії.

Храм закладено 4 листопада 1011 р., освячено 11 травня 1018 р., спорудження розпочав Володимир Великий, завершив Ярослав Мудрий.

Ансамбль Софії Київської включає: Софійський собор, Дзвіницю, Будинок митрополита, Трапезну церкву, Братський корпус, Бурсу, Консисторію, Південну в’їзну вежу, Браму Заборовського, Келії, Монастирський готель.

Збереглися 260 кв. метрів мозаїк та 3 тисячі кв. метрів фресок. Особливу цінність становлять мозаїки ХІ ст., які прикрашають головні частини храму – центральну баню і головний вівтар; зображені основні персонажі християнського віровчення. Вони розташовані в строгому порядку згідно з «небесною ієрархією».

Шедевром мистецтва мозаїки вважається зображення Оранти – фігури Святої Діви Марії, руки якої підняті в молитві, – розміщеної в центральній апсиді.  На ній – синій хітон, пурпуровий мафорій із золотими складками і червоні чобітки. З-за пояса звисає біла хустка. Постать Оранти виділяється серед розписів собору особливою величчю, монументальністю і соковитістю барв.

Ансамбль історичного центру м. Львів

Розташування: Львів.

Час створення: XIII–XVIII століття.

Рік внесення до списку: 1998 (незначні зміни 2008).

Напевне, важко буде знайти на мапі України місто, яке б так приваблювало туристів і впродовж останніх років демонструвало б такий стрімкий розвиток.

Історичний центр Львова — історично — перший район, де було засновано місто, яким воно довгий час обмежувалося, і звідки розвивалося.

Згідно з археологічними даними, перше поселення на цих теренах з’явилося ще у 12 столітті в районі сучасної площі Старий Ринок. В середині 13 століття князь Данило Галицький Романович на місці поселення заснував Львів у його сучасному вигляді.

Територія ансамблю історичного центру складається зі 120 га середньовічної та ренесансної частини міста Львова та території собору св. Юра на Святоюрській горі. Буферна зона Ансамблю історичного центру визначена межами історичного ареалу і становить близько 3000 га.

На 22-й конференції Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що відбувався у Кіото (Японія) з 30 листопада по 5 грудня 1998 року, Львів було прийнято до Світової спадщини.

«Місто з запахом кави та шоколаду», «Серце Галицької землі», «Маленький Париж» – усі ці епітети давно присвоєні Львову. Лише за 2017 рік тут побували більш ніж 2,6 мільйона мандрівників, і щороку кількість туристів у місті лише зростає.  За даними досліджень «Центру розвитку туризму», у 2016 році Львів відвідали 2,5 мільйона туристів, тоді як у 2015 – 2 млн. Крім того, відомо, що протягом перших двох тижнів 2018 року до Львова приїхало приблизно 250 тисяч туристів. Експерти передбачають, що цього року ця кількість зросте до 2,8 – 3 млн. людей.

Зазвичай туристи приїжджають до Львова, аби розважитись та відпочити (67%): тут їм подобаються ресторани, кав’ярні, тематичні заклади харчування, де можна скуштувати оригінальні львівські наливки чи сирники, торгово-розважальні центри, музеї та галереї. Для решти мандрівників поїздка до Львова – це перш за все бізнес-подорож або відвідини друзів чи родичів.

Геодезична дуга Струве

Час створення:1816-1855 рр.

Рік внесення до списку: 2005.

Геодезична дуга Струве  – мережа з 265 тріангуляційних вимірювальних пунктів, які утворювали 258 тріангуляційних трикутників, а також 60 додаткових пунктів. Служила для визначення параметрів Землі, її форми та розміру. Нині дуга Струве перетинає території 10 держав.

У 2003 році в Україні ініціювали програму пошуку найкраще збережених пунктів дуги Струве на території країни. Після цього спільно з 9 іншими країнами було звернення до комітету ЮНЕСКО зі світової спадщини. У 2009 році українські геодезисти обстежили Волинь, Поділля і Бессарабію, щоб знайти і відновити пункти.

Загалом на території України розташовано 63 пункти дуги Струве, але третини із них вже нема – вони забудовані, або просто знищені. Хоча дуга Струве є об’єктом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, це не означає, що всі збережені об’єкти дуги є також об’єктами спадщини. На території України такими є лише 4 пункти – ті, що збережені найкраще. Це Старонекрасівка, Катеринівка, Фельштин та Баранівка.

Букові праліси Карпат та древні букові ліси Німеччини

Розташування: Закарпатська область, Рахівський і Тячівський райони.

Рік внесення до списку: 2007 (розширено 2011).

Комітет Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО ще в 2007 році прийняв рішення про включення українсько-словацької номінації «Букові праліси Карпат», до переліку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а в 2011 році завдяки підтримці України давні букові ліси Німеччини теж занесли до списку як розширення існуючого українсько-словацького об’єкта «Букові праліси Карпат». Таким чином, на європейському континенті утворено унікальне міжнародне об’єднання природоохоронних територій світового значення загальною площею 96072,4 гектара (ядрова зона 33670,1 га), яке охоплює природний ареал поширення лісів із бука лісового (Fagus sуlvatica) від високогір’я Українських Карпат до узбережжя Балтійського моря на німецькому архіпелазі Рюген.

Українська частина об’єкта у складі найбільших у Європі ділянок букових пралісів Карпатського біосферного заповідника та Ужанського національного природного парку, в межах Рахівського, Тячівського та Великоберезнянського районів складає близько 70 відсотків від його загальної площі.

Резиденція Буковинських митрополитів та Далмації

Розташування: Чернівці.

Час створення: 1864-1882 рр.

Рік внесення до списку: 2011.

Цей унікальний архітектурний ансамбль з’явилася на світ завдяки зусиллям єпископа Євгена Гакмана. Проект виконав відомий чеський учений, архітектор, академік Йозеф Главка. Він спроектував нетрадиційний комплекс споруд у дусі еклектики з переважанням елементів візантійського та романського стилів.  Композиція ансамблю складається з трьох монументальних споруд-корпусів: головного, духовної семінарії разом із церквою Трьох Святителів та пресвітерія. У 2011 році Резиденція була включена до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

Архітектурний ансамбль приваблює своїм незвичним виглядом. Вражаючими є практично всі архітектурні елементи — високі цегляні стіни, оздоблені червоною теракотою і різьбленим каменем; стрункі вежі, торці будівель і ризаліти, завершені високими зубцями; круті схили дахів, критих викладеною візерунком поливаною черепицею білого, блакитного, зеленого і коричневого кольорів; вишукані ажурні ковані грати.

У Резиденції переплелися архітектурні стилі і культури усіх народів, що проживали у цій місцевості. Контури стін відображають вплив візантійської та романської архітектур. Мавританські елементи — вежі з куполами, які схожі на мінарети — нагадують про особливості культової архітектури сходу. Готичний стиль виражається у структурі дахів, декоративних деталях, динаміці куполу домашньої митрополичої церкви. І над усім цим домінує поєднання різьби і розпису геометричної гуцульської орнаментики в оздобленні дахів та стель парадних залів.

Сьогодні — Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.

Давнє місто Херсонес

Таврійський та його хора (5 ст. до н.е. – 14 ст. н.е.)

Розташування: Севастополь

Час створення: IV ст. до н. е.-XII ст. н. е.

Рік внесення до списку: 2013.

23 червня 2013 р. 37-а сесія Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (Пномпень, Камбоджа) прийняла рішення про включення ще одного українського культурного об’єкта до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – «Давнє місто Херсонес Таврійський та його хора». Велика музейна та науково-дослідна

установа загальною площею близько 500 га. До складу заповідника входять давнє городище, ділянки сільської території міста (так звана «хора»), а також середньовічні фортеці Чембало й Каламіта. Музейне зібрання нараховує близько 220 тисяч музейних предметів основного фонду та близько 20 тисяч – науково-допоміжного фонду.

Місто Херсонес було засноване древньогрецькими колоністами більше ніж 2500 тисячі років тому на південному заході Криму. Нині його руїни – одна з найвизначніших пам’яток Севастополя.

Це місто-держава мало довге життя – майже дві тисячі років – і його історія є частиною історії Древньої Греції, Древнього Риму та Візантії.

Лише в 1827 році на цьому місці розпочалися розкопки, які майже відразу принесли Херсонесу ще одну назву – «Руська Троя». Масштаб досліджень та велика кількість археологічних пам’яток, що потребують збереження, спричинили до створення Національного заповідника «Херсонес Таврійський».

До наших днів збереглися: елліністичний театр, римська цитадель, середньовічні християнські храми, житлові квартали, вулиці, гончарні майстерні, колодязі та ін.

На даний час відкрито більше третини міста. Серед археологічних знахідок є унікальні предмети – присяга громадян Херсонеса, декрети, фрески, мозаїки, шиферні ікони християнських храмів, написи-присвяти, численні побутові предмети. Загалом музейні зібрання заповідника нараховують понад 200 тис. експонатів.

Дерев’яні церкви Карпатського регіону в Польщі та Україні

Рік внесення до списку: 2013.

Собору Пресвятої Богородиці, с. Матків, Львівська обл.

Група історично цінних унікальних дерев’яних церков, які 21 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, були занесені до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО. До списку внесено 16 українських церков — 8 з яких розташовані в Польщі і 8 в Україні. Церкви представляють такі типи архітектури: гуцульський (Україна), галицький (чотири Україна і дві на території Польщі), бойківський (дві в Україні та одна в Польщі) і лемківський (всі п’ять на території Польщі).

До Репрезентативного списку нематеріальної спадщини людства входить українське декоративно-орнаментальне малярство –Петриківський розпис.

5 грудня 2013 року петриківський розпис було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Походження петриківського розпису пов’язують з козацтвом і заселенням Дніпровщини вихідцями з Полтавщини, Слобожанщини та Поділля у XVIII століттіта в першій половині XIX століття.

Петриківський розпис — не лише народне мистецтво, що зберігає традиції оздоблення українського житла, але й сучасний живопис, який розвивається та набуває нових рис.

Written by Afisha.it

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *