Бандура, як і Катерина – інструмент колосальних можливостей – оригінальна не лише за формою і зовнішнім виглядом, але і за внутрішнім змістом, адже народжена на українській землі, на її струнах звучить українська душа.

Італія вабить до себе наших співгромадян цікавою культурою, милозвучною мовою та унікальними кулінарними традиціями. Та попри таку привабливість чужої культури, українці дотримуються заклику Кобзаря «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Щороку в італійських містах відбуваються українські фестивалі, Паради вишиванок та урочисті заходи, організовані нашою діаспорою. На одному з таких святкувань ми і познайомились з Катериною. Із музикою пов’язане все її життя. Завдяки мамі ця стихія захопила її ще з дитинства, тоді це була скрипка. Знайомство з бандурою відбулося трішки пізніше, і наша героїня була здивована, як такий чарівний інструмент може знаходитись на задвірках сучасного українського мистецького простору. Бандура, як і Катерина – інструмент колосальних можливостей – оригінальна не лише за формою і зовнішнім виглядом, але і за внутрішнім змістом, адже народжена на українській землі, на її струнах звучить українська душа.

Ека, привіт! Як проходить твоє літо? Що нового та цікавого принесла ця пора в 2018 році?

Всім привіт! Моє літо є дуже спекотним в усіх сенсах цього слова, особливо в культурному та музичному плані. Окрім сольних виступів та з тріо «EKA PROJECT», цього року я мала декілька весіль, де грала як і в церкві на церемонії, так і протягом всього свята, виселивши людей українськими народними піснями і не тільки.

Хочу зауважити, що весілля, на які мене запрошують в якості музиканта не є виключно українськими. Чимало італійських пар замовляють акомпанемент бандури на церемонію. Для них це щось екзотичне, незвичайне, як чарівний  загадковий інструмент типу арфи. Коли ж весілля є змішаним, то як правило наші жінки хочуть познайомити італійців з українською культурою та традиціями, і крім народних пісень, які ми перекладаємо, ми проводимо весільні обряди з тлумаченням їх значення. Так наприклад, ми робили обряд з короваєм, коли мама нареченої зустрічала молодих і давала їм благословення на майбутнє, або перев’язувала рушником руки молодят. Дуже цікавим був обряд зняття фати з нареченої, співаючи під бандуру «горіла сосна, палала». Італійці завжди з великим задоволенням і зацікавленістю дивляться на наші обряди та звичаї, слухають українські пісні і навіть танцюють всі разом!

В липні цього року, вперше у Флоренції ми провели свято Купала. Це було неймовірно! Українці та італійці, діти і люди похилого віку, сім’ї, пари, друзі – всі захопились магією купальських звичаїв! Прийшло біля сотні людей! Ідея цього заходу в мене виникла ще взимку, коли я писала пісню до мого першого сольного альбому «Ой, на Івана на Купала» і читала багато інформації щодо традицій та звичаїв цього свята. Потім після літературного вечора, присвяченого Т.Шевченко та Данте, який ми організували в квітні, до мене підійшов президент італійської культурної асоціації і запропонував організувати українське свято в м. Ф’єзоле (Fiesole). Тоді я і подумала, що в тому місці, на пагорбі поміж дерев та зелені, було б ідеально провести свято Івана Купали!

Ідеєю було познайомити італійців з історією та обрядами цього свята, а також зробити невеличкий ярмарок українських товарів, таких як сувеніри і вироби ручної роботи (віночки, вишиті картини), а також продемонструвати талант наших українських художників, виставивши на ярмарку їх картини. Іншою важливою деталлю свята були справжні українські страви, такі як вареники, млинці, сало та горілка, які дуже сподобались італійцям!

Ми і плели вінки, і водили хороводи, і стрибали через вогонь, а після вечері був концерт, де я з моїм тріо співала традиційні пісні, а наші україночки навчали італійців українських народних танців! Було весело, цікаво, гармонійно та культурно-пізнавально! Дуже вдячна всім людям, які мені допомогли в організації та в проведенні свята!

Коли читач чує твоє ім’я, як не крути, та перша асоціація — це музика! Коли і як до тебе прийшло усвідомлення, що твоє життя — це музика та сцена? Який шлях довелось пройти до цього?

Дуже приємно чути, що моє ім’я випромінює музику. Ще в 6 років моя матуся Ірина віддала мене в музичну школу в рідному мені Запоріжжі. Спочатку я займалась 3 роки скрипкою, та з часом мені це набридло, і перш ніж залишати музику, мені запропонували піти послухати «якусь там» бандуру. В дитячій уяві це здавалось щось велике, важке і нецікаве, але після того, як я побачила ту чарівну дівчину, з довгим пишним волоссям, яка так зворушливо грала – я захопилась інструментом. А як плюс він давав можливість не тільки грати, а й співати!

Я мала дуже талановиту та добру вчительку – Клавдію Іванівну Кривцун. Вона вклала в мене любов не тільки до музики та інструменту, а й до України, традицій, звичаїв. Клавдія Іванівна – справжня патріотка, яка йшла проти системи, була за правду і справедливість! Хочеться вірити, що і я цього в неї навчилася!

Мені часто казали в музичному училищі, що я не маю голосу, що коли співаю – то як кошеня, яке тягнуть за хвіст. Чути це від інших викладачів, після екзамену, для ще маленької дівчини було не тільки боляче, але й сприяло пониженню самооцінки та віри в себе. Клавдія Іванівна ж завжди казала, що ми переможемо, що ти ще покажеш чого варта! Такі люди – це справжні Вчителі з великої букви!

Попри всі комплекси щодо мого співу, вже в 16 років я знала що стану співачкою. Довівши собі, в першу чергу,чого я варта, в 2007 році я виграла «Караоке на майдані» в м. Запоріжжі. Після чого поїхала в Київ на зйомки програми «Шанс», де познайомилась з Кузьмою та Наталкою Могилевською! Все це мені надало більше віри в себе!

Того ж року я поступила в Київський національний університет культури та мистецтв на державне відділення по класу бандури, та навчатись так і не почала. Після літніх канікул в Італії з особистих мотивів вирішила переїхати сюди на постійно. Невдале знайомство стало хорошим уроком та випробуванням, пройшовши яке, я зрозуміла хто я насправді, чого хочу від життя і ким хочу стати в житті.

Бандура — це дуже символічний інструмент для кожного українця. Чому ти обрала саме його і як італійці на нього реагують?

Як я вже казала, не я обрала бандуру, а вона мене і те, що я продовжила грати на ній це заслуга моєї мами та вчительки. Усвідомлення цінності та значення цього інструменту не прийшло одразу. Спочатку було навчання, бажання не бути «такою як всі», адже мало хто грав на бандурі в ті часи, особливо у нас в російськомовному місті. Думаю, десь в 20 років я почала розуміти національну важливість цього інструменту. Тому, коли я пішла на конкурс «Караоке на майдані», я одягла вінок та взяла бандуру – саме це мені допомогло виграти!

Приїхавши до Італії і показавши інструмент, бачила деяку зацікавленість італійців. Шкода, що на той час поруч були «неправильні люди», які не тільки не вірили в мене, але й недооцінювали і навіть пригнічували моє бажання займатись музикою. Близько двох років я не грала на бандурі, незважаючи на внутрішній голос, який казав нікого не слухати та продовжувати. В кінці кінців внутрішній голос переміг, я взяла в руки мою «зброю» і як справжні кобзарі, пішла попри заборони своєю дорогою.

Є дуже цікавий момент в моєму житті, який мені додав остаточно віру в себе, як музиканта – це знайомство з всесвітньо відомим співаком – Дзуккеро (Zucchero), який почувши в моїй обробці пісню «Diamante» сказав, що з усіх кавер-версій, моя йому сподобався найбільше! Для мене це було великою честю та додало наснаги розвиватись далі, як артистка! Звичайно, він був здивований побачити такий гарний, оригінальний, складний та чарівний інструмент як бандура!

Вартує зазначити, що на всіх моїх концертах італійці з великою зацікавленістю слухають, як мої розповіді про кобзарів, так і українські народні пісні, і, звісно, сучасні світові хіти.

Що сьогодні для тебе Італія?

Як і всі, переїхавши нещодавно до нової країни, бачила тільки позитивні сторони, але проживаючи рік за роком, починаєш помічати і недоліки. Питання тільки в тому, позитивних чи негативних моментів більше? Я дужу люблю цю країну за її природу, краєвиди, за її мистецтво та історію, за її кухню, після якої я перестала «сідати» на дієту, за певні позитивні звички італійців, за легкість в спілкуванні з новими людьми і життєрадісність народу! Але насамперед, для мене як артиста, важливим є можливість реалізації тут і зараз, важливо дати собі відповідь, що я можу дати слухачу.

Італія для українців є неораним полем, де можна ще працювати і працювати. Без зайвої скромності можу сказати, що нам українцям у Флоренції вдалось налагодити діалог з італійською громадою, шляхом організації культурних свят та вечорів. Чимало італійців зацікавленні в знайомстві з українською культурою, традиціями, музикою. З кожним роком, італійці ставляться до нас – іноземців – більш  лояльно та привітно, розуміючи, що тепер живуть з нами пліч-о-пліч.

Чим на сьогоднішній день гордишся? Як багато прийшлось подолати, щоб сьогодні бути чи не головним жіночим голосом української діаспори в Італії, у Флоренції так точно, адже жодне свято не обходиться без тебе.

Сьогодні я пишаюсь тим, хто я є і, що роблю для себе і людей! Пишаюсь тим, що не зважаючи на великий період випробувань і перешкод я не зламалась, а стала сильнішою, а найважливіше –  зрозуміла, що я хочу і можу дати людям і світу! Я не хочу слави, я не хочу увійти в шоу бізнес, я вже перейшла в більш вищий рівень самосвідомості і духовного розвитку! Для мене є важливим, що позитивного і важливого я можу дати новому поколінню через свою музику, як я можу об’єднати людей, через мій талант. Я зауважила, що сьогодні ми всі дуже роз’єднані, а це сприяє самотності, нещастю і навіть хворобам людей! Як важливо і необхідно подивитись за межі власного «мені потрібно» і звернути увагу на людину біля тебе, яка можливо потребує допомоги або елементарної підтримки! Ми всі стали егоїстами, нам всім цікаві тільки власні потреби, але якщо хтось своїм прикладом хоча б спробує змінити  цю звичку, є надія, що і інший це наслідуватиме.

У Флоренції я тільки 2,5 роки, але вже багато чого зробила. Познайомившись з моїми однодумцями – Оксана Полатайчук та Юлія Петляк, ми почали організовувати як благодійні концерти, так і культурні заходи, об’єднуючи українську діаспору Тоскани. Почалось все з того, що я переклала гімн України італійською мовою, яке зібрало чимало переглядів у соцмережах та дало можливість українцям в Італії дізнатись про мене, як музиканта.

Розкрий нам декілька особистих секретів: звідки черпаєш натхнення, розкажи про свої хобі та як любиш проводити час.

Натхнення черпаю з самого життя! Бо усвідомлення того, що ти дихаєш, що ти живеш – це вже натхнення! А також з любов’ї до музики, до України, до людей!

Дуже велику частину мого натхнення мені надає мій коханий – Альфредо, який не тільки мене підтримує в улюбленій справі, а ще й сам навчився грати на перкусіях, після чого ми часто стали виступати разом. Любов і музика поєднали українку та італійця, які надихаються один від одного.

Я дуже люблю подорожувати, люблю зустрічатись з друзями і робити вечері в гарній компанії, які майже завжди закінчуються концертом. Люблю готувати їжу! Люблю читати та дивитись фільми з філософським або пізнавальним змістом. Люблю вчитись. Люблю знайомитись з новими людьми та культурами. Люблю любов!

Враховуючи, що сьогодні ти проживаєш в Італії, розкажи про улюблені місця, куди б порадила поїхати нашим читачам?

Італія чарівна всюди! На мою думку кожен регіон – це окрема країна з власними звичаями, кухнею, культурою. Я завжди жила в Тоскані – це мальовничі пагорби, ліси, краєвиди, які надихали таких геніїв, як Леонардо да Вінчі та Мікеланджело. Це казкові міста з чарівною архітектурою, але й маленькі містечка на периферії, які завжди готові вас здивувати багатством своєї історії. Моє улюблене місто — це Флоренція. Вона казкова, загадкова, солодка, дихає мистецтвом та красою! Звісно, подобається і Рим своєю історичною і могутньою аурою, романтична Верона і Венеція, Лігурія зі своїми незвичайними кольоровими хатинками, збудованими на скалі над морем. Особливо близький моєму серцю південь Італії!

Не можу не спитати про творчі плани. Чого чекати слухачу, і коли приїдеш в гості до Риму?

Попереду робота над сольним альбомом в жанрі world music, де я хочу поєднати народну музику з сучасними інструментами та аранжуванням, а також деякі елементи музики народів світу. Таким чином показати, що музика є міжнародною мовою, яка єднає все людство! Кожен народ має знати і поважати свої традиції, пишатись своєю особливістю, але й шукати спільні риси з традиціями інших народів.

Окрім цього, звичайно, продовжуватимемо організовувати культурні заходи, які б знайомили італійців з нашою культурою і об’єднували українців в Італії.

В Римі я буду виступати 19 вересня на святкуванні дня незалежності України при Почесному Посольстві України в Італії. І для мене це є великою честю, а також має велике особисте значення!

Матеріал підготувала: Козак І.
Фотограф: Massimo Cenci та Aexander Hurman

Written by Afisha.it

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *